Вибори в Угорщині 2026 року: погляд з Угорщини

PromethEUs

Як для тебе минув день виборів в Угорщині?

Аттіла К.

Коли тривали вибори, я все ще жив у Мюнхені, але на саме голосування приїхав особисто — були небезпідставні побоювання щодо фальсифікацій. Мені було важливо проголосувати саме тут, в Угорщині, і знати, що мій голос точно врахують. Віддавши голос, я провів день удома, а ввечері зустрівся з друзями, щоб разом чекати на підсумки. Коли взялися за підрахунок бюлетенів, певності ще не було. «Фідес» спочатку вирвався вперед із відривом у 10 %, тож я гадки не мав, чим усе закінчиться. Після підрахунку 30 % голосів Віктор Орбан заявив, що визнає поразку. Проте ми до останнього чекали, чи не викине «Фідес» якогось коника наостанок.

Коли порахували вже десь 60–70 % бюлетенів, стало очевидно: перемагає Петер Мадяр. Невдовзі він скликав мітинг і виступив перед людьми. Ми рушили послухати його, та й узагалі всі містяни, які були того вечора на вулицях, потяглися туди святкувати — Будапешт же історично завжди був опозиційним. Тож радість у місті нікого не здивувала, а от те, що й по всій країні настільки велетенська частка людей показала Орбану спину, стало для нас справжнім потрясінням.

PromethEUs

Чи відчував ти перед виборами, що можна вільно говорити про політику, і чи щось змінилося зараз?

Аттіла К.

Щодо свободи слова, я б не сказав, що відчував якийсь тотальний зашморг, хоча в побуті на людях чи на роботі кожен висловлюється з оглядкою. Загалом, якщо ти не на видноті й не працюєш у держструктурах, було відчуття, що ляпати можна що завгодно. Не думаю, що в цьому розумінні «Фідес» аж так закручував гайки. Складнощі починалися радше в медіапросторі та в тих, хто працював у ЗМІ чи на держпосадах. Ось там усе миттєво ставало руба: якщо ти йшов проти системи, то міг завиграшки вилетіти з роботи, адже вони підім'яли під себе практично кожне вагоме видання та мали шалені фінансові важелі.

PromethEUs

Чи помітив ти на власному досвіді, як твої однолітки дивилися на вибір: залишатися в Угорщині чи будувати життя деінде в Європі? Я знаю, що ти кілька років мешкав у Мюнхені.

Аттіла К.

Так, це теж зіграло роль. Не стверджуватиму, що вирушив до Мюнхена суто через це, але причина вагома. Багато моїх друзів виїжджали з тих самих міркувань: усі бачили, що країна котиться на дно. Люди просто не бачили тут майбутнього, де можна нормально реалізуватися й жити гідним життям. Панувала суцільна безвихідь. І якби цього разу вибори не виграли, я б теж не планував залишатися тут надовго.

PromethEUs

Чи є в тебе відчуття, що твої знайомі зважувалися на це ще й через потребу стати ближчими до Європи, почуватися європейцями, а не просто угорцями, відрізаними від решти континенту?

Аттіла К.

Так, абсолютно. Загалом люди до сорока років були налаштовані суто проєвропейськи. Як, зрештою, і більшість старшого покоління, яке тепер ополчилося проти Брюсселя — як на мене, суто через багаторічну пропаганду, що спихала на нього кожну біду. А доти й вони трималися проєвропейського курсу. Наша країна здавна опинялася між молотом і ковадлом у протистоянні Сходу й Заходу, але майже всю свою історію угорський народ прагнув бути невіддільною частиною Європи. Нам куди рідніші її культура та спосіб життя. Тому люди, а надто молодь, щиро раділи зближенню з Європою та поверненню до спільного європейського простору замість повзучого сповзання в бік Росії та Китаю.

Звісно, не варто сліпо сподіватися на ЄС у всьому. Особисто я не проти прагматичного діалогу з Китаєм заради економічного зиску. Але влада робила зовсім інше: вона розводила корупцію, аби крутити кулуарні ґешефти з тамтешніми керманичами й казково набивати власні кишені. Угорському народові з того не перепало ані шеляга. Навпаки, люди розплачувалися з власної кишені за ці оборудки й тільки зазнавали збитків.

PromethEUs

Чи був якийсь головний привід твого неприйняття Орбана — для тебе особисто або серед тих, хто ділився ставленням до влади? Що для тебе було на першому місці під час голосування: виступ проти корупції чи європейський вибір?

Аттіла К.

Для пересічного громадянина найдошкульнішим наслідком режиму став, ясна річ, занепад рівня життя: галопуюча інфляція, усе страшенно здорожчало — від звичайних продуктів до побутових витрат. Пропаганда з екранів теж набила шалену оскому. Щойно ввімкнеш телевізор чи радіо — звідусіль перла пропаганда, адже левова частка медіа була під ковпаком у влади. Так, у нас лишилося кілька незалежних каналів із чималою аудиторією, але це крапля в морі. Це страшенно тисне на мізки. Саме тоді більшість людей і зрозуміла, що планка перейдена й сидіти склавши руки більше не можна.

PromethEUs

Чи мав ти якусь провідну думку в голові, коли опускав бюлетень?

Аттіла К.

Особисто для мене на першому місці була боротьба з корупцією, бо вона вже перейшла всі межі. На тих кількох незалежних майданчиках постійно гриміли викриття: мільярди розкрадали просто на очах, навіть у євро. Вся ця верхівка нечувано жирувала на грошах платників податків та грантах ЄС, і люди врешті скинули полуду з очей: терпіти це далі не можна, адже б'є воно по наших кишенях. Саме це стало рушієм зміни влади — не казатиму за абсолютно кожного угорця, але в моєму колі стовідсотково.

PromethEUs

Як гадаєш, віддалення від ЄС зіграло вагому роль на виборах, чи це був хоч і наявний, але радше другорядний чинник?

Аттіла К.

Безумовно. Другим вирішальним моментом була міжнародна арена. Більшість відчувала: ми дрейфуємо геть від Європи в обійми Росії, і це обурювало понад усе. Жодної притомної причини загравати з Росією не існувало. Проте без кінця укладалися якісь оборудки, налагоджувалися зв'язки, присилали чергових дипломатів із РФ. Жодної логіки в цьому не було, але гнули саме цю лінію.

Та й історія взаємин із Росією в нас, м'яко кажучи, кривава. Це теж відіграло роль: обидві наші революції втопила в крові саме Росія.

Тож цими реверансами в бік Росії людей довели до ручки. До того ж із медіа невпинно торочили, ніби поворот на Схід — це манна небесна для нас, хоча в це вже ніхто серйозно не вірив.

Ось живий приклад із ночі виборів: щойно стало зрозуміло, що ми виграли, вулицями покотилося гасло «Росіяни, геть!» — адже саме це скандували в Будапешті під час революції 1956 року, виборюючи незалежність від СРСР. Люди підхопили його знову, і це промовистий знак: ми не хочемо стелитися перед Росією, наше місце — в ЄС. І ще один красномовний факт: Віктор Орбан же показово зняв прапор Євросоюзу з парламенту, а новий уряд найперше повернув його на місце.

PromethEUs

А якщо говорити про новий уряд: чи відчувається з квітня, що Угорщина зблизилася з Європою? Це помітно в повсякденному житті?

Аттіла К.

Так, я б сказав, що зрушення однозначно є. Головними бідами колишньої влади були зневага до верховенства права та тотальна корупція. Вони зібрали всі важелі впливу в міністерствах так, як ніколи доти: здається, раніше було 13 міністерств, а після перекроювання лишилося лише вісім. Відтак кожне відомство отримало безконтрольну повноту влади. Вони підім'яли під себе держзамовлення та європейські програми, вирішуючи буквально все на власний розсуд.

На це, зрозуміло, звернули увагу в ЄС, і через проблеми з правосуддям та законністю купу європейських коштів просто заблокували. Другою колосальною проблемою були постійні вето на європейські ініціативи, за якими стирчали корупція та російські інтереси в Угорщині. Через це ЄС не міг нормально працювати. Новий же уряд, як на мене, підходить до цих рішень тверезо. Ми більше не бачимо, щоб з-за кордону нам диктували, ветувати щось чи ні.

PromethEUs

Що, на твою думку, стало головним рушієм бажання розірвати ці зв'язки з Росією, про які ти розповідав? І чим людей приваблювало повернення до ЄС? Це питання самоідентифікації? Бажання розморозити заблоковані Брюсселем гроші? Чи була якась конкретна причина, чому європейське питання набуло такої ваги на виборах?

Аттіла К.

Гадаю, зійшлися обидва названі тобою чинники. По-перше, ідентичність. Нашій державі понад тисячу років. Ми маємо спільне історичне коріння із сусідами: Австрією, Словаччиною, Хорватією. За нашими плечима століття торгівлі з Німеччиною та Італією, династичні шлюби з Польщею та провідними імперіями. Тож ми плоть від плоті європейської спільноти. З Росією нас, окрім воєн і лиха, нічого не пов'язує, і єдине, що закарбувалося в нашій історичній пам'яті про неї, — це гноблення. Тому не було жодної притомної причини йти на поклін до цієї країни. Якби вони запропонували щось вагоме в економіці або якби наш добробут поруч із ними пішов угору — тоді ще зрозуміло, але про це й близько не йшлося. Тож жодних підстав для зближення просто не існувало.

Інший бік медалі, про який ти згадав, — розблокування європейських траншів — не менш вагомий. Попередники залишили країну по вуха в боргах. Гроші розтринькували без жодної відповідальності, спускаючи шалені кошти на вітер. Аби новий уряд упевнено став на ноги, подолав корупцію та викинув прикоритовних ділків зі старих підприємств, економіці доведеться пройти крізь болісну ломку. І тут фінансова допомога ЄС нам украй потрібна — щоб відбудувати економіку на стійких, здорових засадах, а не пустити її з торбами.

PromethEUs

Один із провідних козирів уряду Орбана полягав у тому, що збереження зв'язків із Росією нібито тримало Угорщину осторонь війни з Україною та відводило воєнну загрозу. Чи вважаєш ти, що це справді було так? І чи бачиш ти можливість зближення Угорщини з Україною зараз? Як гадаєш, чи реально для Угорщини постачати Україні зброю та фінанси, чи для угорського суспільства це й досі неприйнятна ідея?

Аттіла К.

Щодо першої частини — я категорично не згоден. Ну, хіба що на якусь крихту: припустімо, ми не стали б першою мішенню, якби Росія наважилася вдертися кудись далі. Але головна причина нашої безпеки проста як двері — ми в НАТО. Як на мене, це рівно та сама причина, чому Росія не рушила на Естонію чи Латвію: спрацював головний стримувальний важіль. Решта балачок — звичайне політиканство та спроба показати, які ми неперевершені стратеги. Фундаментальна геополітична причина того, що нас оминула біда, полягає в тому, що ми є частиною ядерного військового союзу, який зобов'язаний боронити кожного свого члена.

Щодо України — крига безумовно скресла. Раніше, за Орбана, влада слухняно брала під козирок усе, що спускали з Москви. А тепер ми, здається, ще пару місяців тому зняли вето з європейського пакета допомоги Україні десь на 60–70 мільярдів євро. Це чітко засвідчило: ми готові до співпраці й не проти підтримки України зі спільної європейської скарбниці. І хоч я не певен на всі сто, здається, дали добро й на транзит військових вантажів через Угорщину. Тож потепління очевидне, хоча я б не став запевняти, ніби угорці поголовно палають проукраїнськими настроями.

Тут дається взнаки й тягар історії. Якщо не знаєш, шматок України колись входив до складу Угорщини, тож там досі живе чимала угорська громада. Років десять тому її права відчутно звузили, що забило памороки у відносинах між державами. Через це угорці загалом ставляться до українців набагато настороженіше, ніж, скажімо, іспанці чи інші жителі Західної Європи. Та й про тамтешній розмах корупції в нас чудово знають. Угорці навряд чи стали б руба проти вступу України до ЄС, і у самій війні більшість однозначно стоїть за Україну, а не за Росію. Проте закривати очі на невиконання обов'язкових умов і проштовхувати її за прискореною процедурою, як готові робити деякі інші держави, у нас особливого захоплення не викликає.

PromethEUs

Ти сказав, що молодь прагнула розвернутися до Європи, а не до Росії. Чи був цей розкол поколіннєвим? До мене доходили чутки, що молоде покоління чітко бачило проблему, тоді як старші люди дивилися на кремлівські загравання крізь пальці. Справді так і було?

Аттіла К.

Так, уся річ у поколіннях, а точніше — у звичках споживання інформації: старші за звичкою втикають у телевізор і слухають радіо, а молодь сидить в інтернеті. Незалежні медіа могли пробитися до глядача виключно в мережі. У підсумку ті, хто черпав новини переважно з інтернету, мали незамилене око, а ті, хто не відходив від держканалів, слухали лише те, чим їх годувала влада. Коли тобі втовкмачують одне й те саме десятиліттями, мізки притупляються, формується залізобетонний світогляд, який потім годі переламати. Ось і вся причина проєвропейськості молоді: у неї був доступ до незаангажованої інформації.

PromethEUs

Як ти дивишся на ідею спільного європейського медіа, яке б фінансувалося суто коштом ЄС — такого собі суспільного мовника у власності Євросоюзу? Чи був би з цього якийсь зиск? Не боїшся, що це виллється в європропаганду? Як би ти сприйняв такий крок?

Аттіла К.

Загалом задум слушний: мати спільний ресурс із тверезим висвітленням подій у кожній із країн-членів — річ корисна. Але щодо грошей — не уявляю, як усе поставити так, аби не розгубити довіру. Сам розумієш: якщо проєкт на всі сто відсотків живитиметься з казни ЄС, будь-які євроскептики миттю візьмуть його на штики й затаврують як рупор брюссельської пропаганди. Та й ризик того, що єврочиновники чи Комісія пхатимуть носа в редакторську кухню, хай і невисокий, але є. Тому я слабко уявляю, як зліпити це на практиці, аби лишитися на сто відсотків незалежними й водночас давати цікавий, якісний матеріал для кожного.

PromethEUs

У Франції працює регулятор Arcom — відомство, що стежить за медіапростором, особливо під час виборчих перегонів. Якщо якась партія занадто перетягує ефірний час на себе, воно вирівнює баланс, змушуючи порушників дати слово опонентам. Ідея саме в цьому: гроші дає ЄС, але нагляд здійснює незалежна стороння інституція, щоб мовник зберігав неупередженість, давав трибуну кожному й був доступний по всьому Євросоюзу.

Аттіла К.

Ось у такому вигляді це має куди більше глузду — з'явиться хоч якась гарантія, що нікому не затикатимуть рота. Щоправда, деякі країни занепокояться, чи не стане це кишеньковим каналом Берліна й Парижа, адже як найбільші гравці вони могли б диктувати свій порядок денний. Але те, про що ти кажеш — створення авторитетної незалежної наглядової ради, — точно пішло б на користь.

PromethEUs

Повертаючись до теми регіональних альянсів — насамперед із Польщею, Німеччиною, Словаччиною та сусідами загалом: критики звикли закидати, ніби глибша інтеграція з ЄС розмиває національне коріння. Водночас міцні зв'язки із сусідами могли б, навпаки, стати трампліном для популяризації власної культури у світі. Як тобі вдається знайти цю золоту середину між захистом національної самобутності та курсом на регіональну єдність?

Аттіла К.

Особисто я не бачу, щоб бодай якийсь закон ЄС зазіхав на наш культурний спадок, тому байки про те, ніби федералізація Євросоюзу чи міцніші зв'язки зітруть нашу ідентичність, — чистісінька демагогія. Одне слово: вступ до ЄС ані на дещицю не зашкодив угорській культурі. На собі я цього точно анітрохи не відчуваю.

PromethEUs

Якби угорський друг з-за кордону спитав тебе, що змінилося в культурному житті та в медіа після поразки Орбана, що б ти відповів?

Аттіла К.

Перше, що впадає у вічі, — з вулиць практично зникли агітаційні плакати та настирливі пропагандистські банери. Це колосальна переміна. До того ж зараз готують закон, який жорстко обмежить політичну зовнішню рекламу. У повсякденному житті це впадає в око моментально.

Одразу після виборів покотилася хвиля відставок: полетіли голови головних редакторів і медіавласників, які роками обслуговували пропагандистську машину. Одне з ключових урядових видань, газета Mandiner, узагалі пішла на дно й збанкрутувала. Вони ж сиділи на бюджетній голці, а щойно краник перекрили — миттєво прогоріли. Був іще випадок: власник великого медіахолдингу прийшов на один із незалежних каналів і в інтерв'ю відверто розповів, як керував цим пропагандистським катком, намагаючись збути свої активи уряду в обмін на імунітет від кримінальних справ. Але номер не пройшов. Сподіваюся, невдовзі він опиниться на лаві підсудних.

У сухому залишку: майже всі ресурси, що трималися на плаву суто за рахунок бюджетних вливань, практично згорнули вудки. Уціліли одиниці з реальною, сталою аудиторією, а вгодовані годівниці стрімко йдуть із молотка.

PromethEUs

З огляду на це: чи повинен ЄС, по-твоєму, запровадити надійніші запобіжники — як щодо контролю за витрачанням європейських траншів, так і для захисту демократичних інститутів? Це вимагатиме значно глибшого втручання Брюсселя у внутрішню політику країн, але водночас стане подушкою безпеки для людей.

Аттіла К.

Що стосується європейських коштів — тут і думати нічого. Це гроші союзу, тому я тільки за те, аби умови їх виділення стали суворішими, а фінансовий аудит — жорсткішим, адже останні роки наочно довели: стара система дала збій. Ми мусимо підстрахуватися на майбутнє, аби виключити подібні рецидиви. Європейським регуляторам варто було б ретельно розібрати кейс Угорщини, залучити фахових експертів, розплутати корупційні ланцюжки й прописати такі правила, щоб повторити подібне було просто нереально.

З інститутами демократії все куди тонше. Але якщо ми хочемо спиратися на спільні європейські цінності, то рамкові правила задавати доведеться. У нас теж формально діяли закони, за якими кожній партії нарізали по п'ять хвилин ефіру на держканалах. Але що виходило на практиці? Опозиції відміряли ці жалюгідні п'ять-десять хвилин глибокої ночі, а «Фідес» окупував ефір цілодобово, мовлячи в режимі 24/7. Це ж абсурд. Щоб перекрити лазівки для таких маніпуляцій, загальноєвропейські стандарти життєво необхідні. Ніхто силою в ЄС не тягне, але якщо вже ти вступив до клубу, будь ласкавий шанувати спільні демократичні правила гри, аби країна не скочувалася в подібне болото.

PromethEUs

Чи хотів би ти щось додати? Чого ти чекаєш від Євросоюзу та нового угорського керівництва на найближчі роки? Яким буде твоє напутнє слово?

Аттіла К.

Вважаю, що найближчими роками Євросоюзу варто бути вкрай пильним. У Західній Європі — передусім у Франції та Німеччині — зростає вплив не лише ультраправих популістів, а й загалом радикалів різного штибу, ворожих до ЄС та НАТО. Це прямо підриває наші спільні цілі щодо єдності, економіки та оборони й робить нас легкою мішенню для Росії, Китаю чи США.

При цьому владний істеблішмент у Франції та Німеччині відверто розслабився. Вони закривають очі на те, що насправді турбує суспільство. Якщо не змінити підходи на рівні національної політики, це рикошетом вдарить по всій Європі.

Вибори в Угорщині 2026 року: погляд з Угорщини

Джерела

Коментарі (0)